Хіба не є знеціненням називати реальність симуляцією, ніби все, що ми тут переживаємо, не є справжнім?
Ні, якщо ми живемо в симуляції, це точний і правильний термін поза межами симуляції. Ми самі використовуємо таке ж слово для симуляцій, які створюємо. І якщо в межах створеної нами симуляції були б створені нові симуляції, ця симуляція називала б це (звісно, своєю мовою) симуляцією, а наш витвір – реальністю.
Різниця між реальністю і симуляцією полягає в тому, де використовують цей термін. Ми називаємо середовище, яке відчуваємо, реальністю, а середовища, які ми створюємо, – симуляціями. В межах наших симуляцій вони сприймалися б як реальності, принаймні, коли вони достатньо розвинені, щоб у них живі істоти могли формувати думки про природу реальності.
Таким же чином у реальності, яку називаємо Архе, що створила реальність, яку ми відчуваємо, її б називали симуляцією, а саму Архе – реальністю.
Іншими словами, усі реальності є симуляціями для своїх творців і реальностями для своїх жителів. Єдиним винятком із правила є основна реальність, Анархе, яка не створена і просто існує, а всі інші реальності походять з неї.
А що, якщо ми живемо в основній реальності? Тоді називати реальність симуляцією було б помилкою, чи не так?
Так, це було б помилкою. Але як ми вже обговорювали раніше, це малоймовірно, що ми живемо в основній реальності, якщо створення симуляцій можливе.
Наша реальність може бути Анархе, але протягом тисячоліть ми дійшли висновку, що відчувана реальність не є Брахманом, Тао, Шуньятою, Небесами або Аль-Хакк, а творінням або ілюзією когось чи чогось, під, за чи поза якою знаходиться справжня реальність - Архе - яка є за межами нашого розуміння в цій реальності.
Хоча сьогодні, у світлі матеріалізму, емпіризму та раціоналізму, ми вважаємо відчутну й сприйману нами реальність основною і єдиною існуючою реальністю, правда в тому, що всередині кожної симуляції матеріалістичний, емпіричний і раціональний підхід приводить до того ж висновку. Зсередини симуляції не можна спостерігати зовнішню реальність, оскільки це зруйнувало б симуляцію і позбавило б її мети.
Науковий підхід розповідає нам лише те, якою є та реальність, яку ми відчуваємо. Він не може повідомити нам, чи є переживана нами реальність справжньою.
Як ми можемо бути присутніми у реальності, яка може навіть не бути справжньою?
Навіть якщо наш досвід навколишньої реальності та навіть наших тіл є частиною симуляції, ми все ще є істинними. Навіть якщо ми прийшли в цю реальність з Архе, ми зараз тут, у цю мить, і це єдине місце, де ми можемо бути присутніми. Наша внутрішня реальність завжди є справжньою, нам потрібно лише знайти і відчути її.
Будучи присутніми тут і зараз, ми можемо знайти в собі впевненість, спокій і мир, які дозволяють нам зустрічати невизначеність і хаос зовнішнього досвіду без тривоги чи пригніченості, що дозволить нам разом створити з досвіду місце, де ми можемо процвітати, любити і розвиватися, і виконати як свою власну, так і мету цієї симуляції, якими б вони не були, а коли прийде час, ми з радістю зможемо повернутися до Архе.